Американський тенісист Френсіс Тіафо провів пресконференцію після перемоги над Брендоном Накашімою та виходу до фіналу турніру ATP Masters 1000 у Цинциннаті
– Френсісе, вітаємо. Опишіть, наскільки складно було грати проти такого суперника, як Брендон. Мабуть, зараз він один із тенісистів, які перебувають у найкращій формі в Турі.
– Безумовно. Але хочу віддати належне Брендону. Він мій співвітчизник, ми дуже близькі й уже давно добре спілкуємося. Було чудово спостерігати за тим, як він зараз грає. Також приємно бачити Вейна [Феррейру] в його команді. Я радий за них обох. Я розумів, що мені потрібно робити, і з нетерпінням чекав цього матчу. Попри те, що в мене хороша статистика особистих зустрічей із Брендоном, я знав, що цього разу все буде інакше, адже ми грали у півфіналі “Мастерса”, тому я дуже хотів знову його перемогти, особливо коли Вейн був у його боксі.
– Розкажіть про те, яким буде випробування у фіналі проти Артура Фіса. Ви часто говорите, що живете заради саме таких матчів: велика сцена, яскравий суперник.
– Так, це буде чудово. Артур буде максимально заряджений і готовий зробити щось особливе. Я теж. Ми обидва вийдемо на найвищий рівень і подивимося, хто виявиться кращим. Він побачив мене сьогодні після своєї перемоги й сказав: “Побачимося у фіналі”. А я відповів: “Домовилися, чемпіоне”. Тож ми обидва з нетерпінням цього чекаємо.
– Ви вдруге за три роки зіграєте тут у фіналі. Що для вас означає отримати ще одну таку можливість?
– Це чудово. Не знаю чому, але з якоїсь причини я справді дуже добре граю тут. Минулого року мені довелося знятися, але, крім цього, якщо я проводив тут повний турнір, то грав у неділю. Тож чудово знову отримати таку можливість. Сподіваюся, цього разу в неділю все завершиться для мене інакше.
– Френсісе, чудовий матч. Це буде перший в історії фінал “Мастерса” між двома темношкірими тенісистами. Ви багато говорили про бажання надихати темношкірих людей цікавитися тенісом, починати грати й дивитися матчі. Зрозуміло, що ви хочете перемогти, але наскільки загалом важливим є такий момент?
– Звичайно, я надзвичайно поважаю Артура. Так само я дуже поважаю темношкірих людей, які грають у теніс. І, звичайно, це чудово. Це прекрасний приклад для багатьох дітей, які дивляться на нас і хочуть одного дня опинитися на нашому місці. Саме в цьому й полягає суть. Сподіваюся, надалі ми бачитимемо дедалі більше таких великих фіналів за участю темношкірих тенісистів. Я неймовірно радий цьому й тому, що сам став частиною такої події. Завжди приємно бути частиною історії. Усе це чудово, але найважливіше для мене – завтра тримати в руках трофей.
– Учора ви сказали, що взагалі не думали, що зіграєте в Цинциннаті. Як після травми ви все-таки опинилися тут і яким був увесь цей процес?
– Після Вімблдону я був у досить поганому стані. Під час Вімблдону мені доводилося приймати багато знеболювальних, щоб мати змогу грати після Галле. Це було божевіллям, адже на той момент я був на емоційному підйомі після перемоги на турнірі. Потім я програв важкий матч [Олександру] Бублику, повернувся додому й отримав ін’єкцію кортизону. Думав, що після цього все буде добре. Кілька тижнів я не грав і просто відпочивав. Хоча часу на відпочинок у мене було небагато, тому що цього року я провів дуже багато матчів. Потім поїхав на весілля Томмі [Пола], трохи відпочив.
На тренуваннях почувався добре, поїхав до Вашингтона, але там знову почав відчувати біль. Потім вирушив до Канади, хоча не мав цього робити. Після цього поїхав до Нью-Йорка до фахівця із зап’ястя. Вони побачили проблему й сказали, що в мене досить велика кіста в суглобі зап’ястя. Її видалили. Зробили це голкою через кисть, що було трохи неприємно. Після цього мені сказали: “Відпочинь кілька днів – і все має бути добре”.
Насправді лікарі не хотіли, щоб я грав тут. Вони хотіли, щоб я повністю відновився й підготувався до Нью-Йорка, але всі спортсмени вперті. Я подумав: “Все одно поїду до Цинциннаті”. До того ж я вже був заявлений і не хотів отримувати штраф чи щось подібне. Потренувався один день, потім другий. Прийняв кілька таблеток і відчув, що почуваюся досить добре. Тоді подумав: “Гаразд, спробуємо”.
Хто виграє свій перший титул ATP Masters 1000? Анонс фіналу Фіс – Тіафо в Цинциннаті– З огляду на все це, чи не здається вам трохи божевільним, що цього тижня ви змогли показати настільки хороший теніс?
– Так. Думаю, перший матч став дуже важливим моментом. Я був неймовірно заряджений, грав із чудовою енергією й почувався прекрасно. Після того матчу мене переповнювали емоції. І я подумав: “Чувак, давай проведемо класний тиждень”. Тут зі мною багато моїх друзів, тому хотілося просто добре провести час і зробити щось особливе.
– Ви щойно зіграли в повністю американському півфіналі. Як ви зараз оцінюєте стан чоловічого тенісу в США? Адже багато хто знову згадуватиме, що американець не вигравав US Open із 2003 року.
– Думаю, нам усе-таки потрібно відзначати те, що ми робимо, а не критикувати нас за те, чого ми не робимо. Розумієте, про що я? Ми постійно говоримо про те, чого не роблять американські тенісисти, але останнім часом турніри Grand Slam фактично вигравали двоє гравців. Так, на Ролан Гаррос з’явилося певне вікно можливостей, але, крім цього, “мейджори” вигравали двоє хлопців. А до цього їх вигравали троє, причому один із них якимось чином досі продовжує грати, що просто божевілля. Тож справа не в американському тенісі. Просто були хлопці, які грали неймовірно добре. Звичайно, нам потрібно й надалі ставати кращими.
Бен [Шелтон] два роки поспіль вигравав у Канаді. [Тейлор] Фрітц уже кілька років перебуває в топ-10. Бен став стабільним гравцем першої десятки. У мене були чудові виступи на турнірах Grand Slam. Брендон зараз чудово грає. Лернер [Тьєн] чудово грає. [Себастьян] Корда, коли здоровий, теж чудовий тенісист. Томмі Пол… У нас є шість, сім, вісім справді дуже сильних гравців. Тому думаю, що це потрібно цінувати.
Бобу Браяну, напевно, взагалі неможливо обрати склад на Кубок Девіса. Як вибрати гравців? Уявіть, що він уже визначив склад, а тепер я виходжу у фінал. І він такий: “Може, я зробив неправильний вибір?”. Це складно. Тому я просто вважаю, що потрібно відзначати те, що ми робимо, а не критикувати нас за те, чого ми поки не зробили.
– Здається, в останніх кількох матчах ви дуже добре дієте у вирішальні моменти. Сьогодні, зокрема, відіграли три сетболи в першій партії. Чому цього тижня ви настільки впевнено почуваєтеся в таких ситуаціях?
– Я просто зосереджений на тому, що відбувається тут і зараз. Коли в суперника сетбол чи виникає будь-яка інша ситуація, я можу вплинути лише на те очко, яке граю зараз. Не потрібно надавати окремим розіграшам більшого значення, ніж вони мають. Матч – це марафон, а не спринт. Навіть якби я програв перший сет, потрібно просто опустити голову, налаштуватися на важку роботу й продовжувати боротися.
Зрештою, це просто тенісний матч. Не потрібно перетворювати його на щось більше, ніж він є. У тебе є можливість вийти на корт перед людьми, які в суботній вечір прийшли й хочуть подивитися, як ти граєш. Ось і все. Це додає впевненості. А ще я знаю, що виконав величезний обсяг роботи. Тому мені комфортно незалежно від того, як складається матч: я просто продовжую грати. Якщо це буде справжня битва – нехай. Якщо матч складеться легко на мою користь – я теж із задоволенням це прийму.